Пополняю запас... ...

"Ще одна весна"

Мої крила сплять у квітах,
В тихих сонця спогляданнях,-
Все,що музика створила
Своїм райдужним звучанням.

Світло світить крізь дерева.
Життя в листі винограду,-
Для бажання більше треба,
А для щастя це достатньо.

Білі квіти вірять небу.
Пелюстки прозорі тануть.
Вітер Франції парфуми
Простягнув на милі щастя.

Земля дихає і сяє.
Рада,що усе скінчилось.
Вона знову починає
Життя перше і єдине.

Це для тебе і для мене,
Це для всіх-ще раз і знову,-
Адже щастя-нероздільне,
І не віддане нікому.

* * * * * * * *

Ненастанно,просто в морду,
Ти ж ще скажеш"-Я живу!"-
Як ти мертвим жити можеш?
"-Ні,я більше так не буду!"

Ти не мрійник і не смертний.
Не молитви перше слово.
Не із тих,хто хоче стерти
Богом писані дороги.

Мандрівник-не ти,дитинко,
Не Творець,не Руйнівник.
Ти-тоненька павутинка,
Що розірветься із вітром.

Непомітна частка пилу,
Не яскрава,не бліда,-
Ти з води прозора крига,
І ,як скло,така ж ламка.

Ти немов тварина хижа,
Хіттю зламана й забута.-
Як усі,ти хочеш жити,
Просто жити,як небудь.

Ти особина цікава,
Ти низький і драматичний.
Ти для тих,хто краще знає,
Хто й для чого має жити.

Ти-це дійсність історична.
І про тебе ще напишуть.
Як про шрамчик непомітний
На прекрасному обличчі.

Ти це той,кого жаліють,
Ти-це тисяча облич.
Ти й сказати вже не вмієш,-
Тільки брешеш,фраз є безліч.

Ти не унікум проклятий,
Ти не геній й не індіго.-
Ти це той,кому насрати.
Куди дінуть його тіло.

Ти не Власник.-Орендатор!
Ти здаєшся на прокат.-
Хай твої залізні лати
Вбережуть тебе від страти...

А вот этот,по-моему,больше всего удался :

"Колекціонер"

В снах заплутались обійми-
Хто ти й де тебе шукати.-
Чую холод,тихий й білий
Там,де хочеться кричати.

Там,де вітряно й самотньо,-
Я же літо більше люблю!..-
Може втрачений до болю,
Може той,хто вбити хоче.

Ти не знаєш куди бігти,
Відлітати,володіти,-
Знову маску хочеш вдіти-
Не бреши,ми вже не діти.

Ти убив свою усмішку.
Своє серце задушив.
Ти,наївний,все ще віриш
В користь й щирість власних вчинків.

Подароване зусилля:
Стану тим,кого захочуть,
Може так я і загину,
Але лишу щось по собі.

Я дарую їм свій образ,
Ідеальний та примарний.
Все,що дорого,я хочу
Засушити як гербарій.

Нові лінзи вибирати,
Магнетичні та холодні.-
Я не маю що втрачати,-
Вбитий вовк,муляж голодний.

Ненаситний до невинних,-
Я-Хранитель галереї.
Лезом ріжу я катини,
Що на стіни сам наклеїв.

Найдорожчі і найкращі,
Тільки я їх зміг придбати.
Тільки в мої ніжні руки
Вони мріяли віддатись.

От дурні.-це все лиш фарба,
До якої я не хтивий.
Мені просто лиш цікаво,
Як Вбиваються картини.

Як все те,що хтось створив вже
Власноруч поріже вени,
Як дурні і хтиві дівки
Самі кидаються з скелі.

Це так смішно-знов почути
Оте звичне "я так люблю".
Розірвавши,щей забути.
Роблячи невинне личко.

Ти засудиш й знову зцілиш,
Бо це я дав тобі сили.
Знову скажеш: -Помилився.
Він ще зміниться,я вірю.

Вір,дитинко,-ти на черзі,
Твоє місце на стіні,-
Особливе,прямо в ценрі,
Прямо з лезом у руці.

Отредактировано Jupiter (Сегодня 13:11:19)